Я не боюся не дійти куди прагну
Або відбитися від зграї
Я не боюся і нікуди не поспішаю
А захочу надолужити
– То ти хочеш чи не хочеш продовжувати стосунки?
– Ну… от якби вона/вони зробила…
– Ні, стривай. Це умовний спосіб, і воно не має відношення до реального. Чи хочеш ти бути у відносинах з огляду на те, що є і те, на що ти скаржиться і те, зауваж, що друга сторона не змінює (і не має наміру)?
І якось одразу чітко все стало на місце всередині. І відвалилося як стара шкіра бажання мусолити ситуацію в надії хоч в умі перекроїти її відповідним способом і таки натягнути на голову.
Різні є способи завершити конфліктну ситуацію і один із способів це завершити його власне разом із стосунками.
В одному випадку учасник ситуації повідомив, що якщо мені не підходить, то що вона робить і як, мені треба «лікуватися» і скинула «методички», з іншого все вийшло з точністю до навпаки, я мала вгадати (або прочитати думки) про тому що не подобається їй і теж щось там зробити (мабуть теж із собою). І ось для мене стало дуже зрозуміло прямо на власному прикладі, чим відрізняються люди, які пов’язані хоч якось з терапією і ті, що далекі від неї.
Я звичайно намагалася у другому випадку розпитати, що я зробила не так, що я могла б зробити так, нагадала, що у нас стосунки з моїх 9 років, і її 14 і т.д., але її переконання про те, що я повинна була помітити вгадати зрозуміти і щось завгодно ще сама – переміг, і що вона зі мною ні в яких не стосунках (бо стосунки це тільки якщо «чоловік і дружина»), дружні, батьківські та різні інші видно не «бувають» і до уваги не беруться. Звичайно я так і не дізналася, що сталося насправді, але і бог з нею. Мій інтерес уже давно не в цьому. А в спостереженні найчудовіших моментів про терапію та життя в цілому.
Ще недавно я б звичайно побігла рвати на собі волосся і запитувати, що зі мною не так раз я не можу з усіма зберігати стосунки. Тепер я зробила дві правильні речі, перестала спілкуватися з токсичною для мене людиною в одному випадку, і спробувала все з’ясувати в другому (а не просто піти як раніше, мовляв, не вміє нормально, не хоче і не треба). В одному випадку я не стала читати отруту навздогін мені іде, у другому не стала його писати в спробі звинувачувати у відповідь. Та в обох випадках стався завершений гештальт і це прибл. Я – ок, інші – інші, але теж ок.
Все закінчується, питання в тому який смак залишається. У мене залишилася подяка, трохи подиву, трохи смутку, але головне передчуття, що ці порожні стільці, які залишилися в мені займуть інші, ті з якими ще тільки чекають нові подорожі, радості-суми, і багато чого, що супроводжує стосунки. І мені здається, що цінність будь-якого досвіду та будь-якої ситуації в тому, щоб реально всередині з’явилося та зростало відчуття, що будь-який кінець – це завжди початок.
Я не боюся, що чогось не доб’юся
І в дечому прогадаю
Я не боюся тому і не здаюсь
І іноді перемагаю
