Їх багато. У світі їх чимало. різних пірамід. Стародавніх. У різних куточках планети. І основна версія – це для поховання. Когось важливого. І ось мені хочеться сказати: я в це не вірю.
По-перше, навіть якщо їм зовсім не було чим зайнятися це недоцільно, і дуже важко (якщо вірити екскурсоводам, що вони розколювали камінь шляхом пророщування всередині насіння, яке колись виростало в дерево його розколювало). А по-друге, чому тоді раптом перестали і пішли? Всі ці піраміди були просто залишені, покинуті, покинуті. А потім уже прийшли індіанці та всякі інші народи, нащадки яких живуть у наші дні. І вони вже добудовували щось як могли, як діти у пісочниці.
Глиною, камінчиками, паличками. Когось підхоранювали, ритуаліки проводили, часто криваві, заради дощу, заради їжі. Мені особисто симпатична теорія про те, що піраміди це споруди для акумуляції енергії. І місця було обрано не випадково. І ось слово честі, нагорі з маленького отвору в найвищій точці Піраміди Сонця йде потік. Аж руки тремтять. Незважаючи на спеку, незважаючи на натовп. На жаль, не на все є можливість забратися, але з більшістю це так. І ця цивілізація, яка їх будувала, знала, що робила.
І не будували вони їх століттями, тому що тривимірні брили, які ідеально входять у пази, наприклад, у Перу, які, йшли в кладку основи і далі були вирізані на великій відстані від місця і прямо шматками зі скель на величезній висоті. Начебто вони різали камінь як вершкове масло, де хотіли, коли хотіли, будь-якої форми і навіть не оплавляючи краю (зараз це можливо за допомогою лазера). Так я власне до чого, до того, що дуже багато у світі речей, які прийнято пояснювати логічно та банально – приховують суть.
Безліч слів і нічого натомість. Це не наближає до істини. І у світі це звичайна справа. Думка більшості як правильна океанська хвиля. Одна на берег, а друга назад. Але є такі хвилі, які набігають упоперек їм, просто вздовж берега. І роблять вирву. І занурюють углиб. І є такі люди – поперечні хвилі. Вони повідомляють щось важливе, тихо, майже пошепки, неповторюючи. І якщо вдасться почути, почнеш розуміти суть. Це не про успіх, не про досягнення, і не про гроші, це про позамежне.
І хто одного разу відчув його присмак у роті, зупинитися вже не може. І дивно те, що світ живиться цими емоціями, відкриваючи і відкриваючи для їх отримання все більше своїх джерел. І ці місця також – поперечні хвилі. Ні-ні та й нарине, а ти сидиш як останній дурень і в себе прийти не можеш від щастя. І смак нетутешнього як карамелька на мові тане… І насамкінець хочеться сказати, що стати хвилею цілком можна, якщо слідувати за своєю Душею, а там і ніжки підтягнуться і поведуть у потрібному напрямку.
